Навіть найбільш позитивні соціальні зміни
в суспільстві мають і негативні наслідки. До таких негативних наслідків
останніх двох десятиліть належить, з однієї сторони, дуже велика майнова
розбіжність між верствами населення, а з другої - нівелювання особистостей
до якогось усередненого стану. Письменник, поет, вчитель, лікар,
пілот, військовий і навіть «завсклад» з гуморески Райкіна – сьогодні «как
простой инженер» звичайнісінькі маленькі люди. Тільки зірки шоу-бізнесу
та політичних шоу ще викликають до себе деякий нездоровий інтерес частини
суспільства. Та коли нема в суспільстві великих людей воно стає суспільством
ліліпутів і якщо випадково з’явиться серед них Гулівер, його валять
з ніг, щоб не стирчав над високими посадами, пов’яжуть мотузками і будуть
по ньому топтатись, переповнюючись величчю власної могутності.
Були відомі і в нашій бджолярській справі великі
постаті... Згадаймо хоча б Прокоповича. Спробуйте згадати хто в той час
в імперії відповідав за бджільництво, або сільське господарство? Не напружуйтесь
– не згадаєте. Та такі були і можете бути впевненими - авторитет батуринського
селюка у цих фахівців радості не викликав. Якби Прокопович живий був сьогодні,
то багатьом ліліпутам сьогодення поряд з ним було б не зручно ні
на фото в журналах, ні в президіях з’їздів, ні в житті. Біблейська істина
про відсутність пророка в своїй вітчизні віками втілювалась в життя владними
ліліпутами, при цьому, нашими з вами руками і ногами. Потім вони, інколи,
нам повертали нами затоптаних в вигляді монументів. Та хотілося б бачити
своїми очами великих людей сьогодення – лідерів в нашій справі. Хочеться
спілкуватись з ними, вчитись у них доки вони живі, а не тільки ходити до
них в бібліотеки і на цвинтар. При такому спілкуванні ми б зростали
як особистості і як народ.
Лідер в справі, чи в громадській діяльності – це
не керівник. Керівників призначають і знімають. Їх впливовість і виконавча
дисципліна підлеглих забезпечується державними законами і загрозою державного
примушення до виконання їх постанов. У лідерства зовсім інші засади. Його
неможливо надати, привласнити, нав’язати силою, або вкрасти. Воно не потребує
державного визнання і підтримки, хоча вони лідерам не завадять. Воно
не може бути визнано незаконним, а керівництво у нас часто саме таке, бо
дишло закону, якщо не в його руках, то у його «братви». Лідерство не зв’язане
з керівними посадами, та часто суспільство суттєво виграє, коли посади
займаються визнаними в справі і професії лідерами. Їх вплив на громадськість
не забезпечується ні владним ресурсом, ні грошима. Їх впливовість забезпечується
душами оточуючих, їх зримою і незримою підтримкою і залежить не тільки
від якостей лідера, а і якостей суспільства. Та невже в бджільництві є
такі, і є у нас суспільство здатне мати потребу в них, рости з ними?
Впевнений, що хто хоч на мить задумався над цим питанням,
то згадав про «діда Василя» Соломку і бджолярські заходи, пов’язані з його
іменем, його ініціативами. В квітні йому виповнилось 65 років. Бджолярська
преса помістила поздоровлення, та, нехай вибачать мені автори, ці формальні
почесті не відповідають постаті «діда Василя» в бджільництві України.
Це, хоча і з запізненням, вимусило мене взяти в руки перо і звернути вашу
увагу на сутність явища з яким ми маємо справу.
Це найбільш авторитетна людина в галузі. За його
спиною немає ні високих галузевих посад, ні владного, ні економічного ресурсу,
ні високопосадової владної шпани. Що ж є? Є хворе серце, що вистрибує з
грудей коли він піднімається по сходах до своєї оселі. Але є і дивна працездатність,
коли після цілого напруженого робочого дня провідного державного експерта
в галузі медичної техніки Мінздраву України, він щоп’ятниці ввечері їде
електричкою дві години на власну пасіку, до якої вночі ще дві години пішки
йде на свій хутір, а в неділю вночі, виконавши пасічницькі обов’язки, стомлений,
долає цей шлях в зворотному напрямі. При цьому в електричці ця людина за
браком часу працює над статтями з бджільництва. А інколи зіб’ються
пасажири в вагон і він розповідає їм про нашу з вами продукцію. Ні,
він не «спринтер», він «стаєр» і його працездатність в вибраному ним темпі,
вражаюча. Саме його розумова праця і працездатність є основними підвалинами
його популярності, а остання – це соціальній капітал не його особистий,
а суспільства. Його популярність не в ньому, а в наших душах і породжує
той рух навколо цієї особистості, який сьогодні стає суспільним явищем
в бджільництві країни.
Проте таких підвалин його популярності багато.
Це і його родина з її неперевершеною сталою атмосферою взаємної любові
і взаємопідтримки всіх її поколінь, це і колектив його співпрацівників
по основній його справі, в якій він не менш відомий ніж в бджільництві.
Цей далекий від бджільництва колектив з поваги до масштабу особистості
і її масштабності навіть в хобі, яким для нього виглядає захоплення Соломки,
натхненно потурає і допомагає йому поєднувати основну роботу з активною
роботою в бджільництві. Коли поряд робляться значні справи, важко навіть
стороннім людям стояти осторонь. Людські руки тягнуться допомогти, а то
і самим зробити подібне. Саме з такої, часто незримої підтримки оточення,
яке за прикладом такої особистості перестає себе відчувати ліліпутами і
теж береться за справи гуліверів, вони і народжуються, як і позитивні
зрушення в суспільстві.
Коли ж важливу справу робить ліліпут, йому навкруги
потрібно оточення з ще менших ніж він, а великі – тільки з мармуру, і тільки
з його дозволу. Негативний відбір оточення знищує не тільки науку, справу,
а державу і народ. Де тільки два ліліпута – там завжди три
гетьмана, відсутність стабільності і потреба випалити навколо себе
все живе, всіх принизити. Та узагальнений владний ліліпут не винний в цьому
– це чи не єдиний для нього засіб бути над іншими і хоч якось керувати
ними, це, мабуть, і єдиний засіб існування всього суспільства ліліпутів,
нездатних підтримувати значні справи і підставляти плече тим, хто робить
справу краще. Та жити в такому не хочеться.
Перші публікації В.О Соломки з бджільництва відносяться
до 2000 року. За сім років їх видано в журналі «Пасіка» в рубриці «Нотатки
з зошита діда Василя» біля сорока. В журналі «Будьмо здорові» в постійній
рубриці «Поради «Діда Василя» за цей час вийшло 16 статей, в «Українському
пасічнику» -10, в журналах «Мир упаковки» - 4, «Брутто» - 3, в газеті «Здоров’я
і довголіття» - більше 10, інших виданнях – біля 10. Всього вийшло
біля 100 статей. Це більше, ніж по одній в місяць на протязі семи років.
Сьогодні «Дід Василь» - член редколегії журналів «Медицинские вести», «Журнал
практичного лікаря», «Агросвіт України», в журналі «Будьмо здорові» та
газеті «Здоров’я і довголіття» веде рубрику по апітерапії. Ця кількісна
характеристика, сама по собі вражаюча. Популярність цих публікацій сама
по собі каже про їх якість. Його статті це сліди його роботи над самим
собою, сліди накопичення и осмислення інформації, котра проходячи переробку
в його голові втрачає абстрактний, відсторонений характер и набуває форму
прикладних, доступних для народу, коротких, практичних, логічно ув’язаних
формулювань, що дозволяють виробникам і споживачам бджолопродукції легко
орієнтуватись як в питаннях виробництва так і в харчовій і лікарській їх
цінності. Особливо важливо, що вони є слідами відвертого інтересу до справи
і наполегливої, висококваліфікованої вдумливої праці над своїми знаннями
і над собою, результатами якої автор ділиться з читачами в популярній формі.
В жовтні цього року під час святкування «Дев’ятин»
відбулась презентація першого номеру нового журналу «Бджолярський
круг (За рентабельну пасіку)», започаткованого В.О. Соломкою «Дідом
Василем» в співдружності з унікальним по професіоналізму колективом,
до якого входять М.Л. Горніч, О.Д. Комісар, В.М. Корж. Знаючи прискіпливе
ставлення «Діда Василя» до печатного слова і склад редколегії журналу вже
можливо поздоровляти бджолярів України з появою нового бджолярського журналу,
який, без сумніву, стане явищем в нашому професійному середовищі.
Можливо вести мову про раціоналізаторську, наукову,
пропагандистську, громадську діяльність В.О. Соломки в галузі бджільництва,
та, на мій погляд особливо велике значення має вплив «Діда Василя» на згуртування
бджолярської громадськості, на відпрацювання механізмів проведення найбільш
масових бджолярських заходів на засадах самозабезпечення, на формування
громадського активу по суті і без посад. Заходи «Діда Василя» вже стали
явищем в громадському житті вітчизняного бджільництва, а ігнорувати
громадські явища шкідливо навіть для тих хто їх не хоче помічати. В цьому
році навіть президент країни планував відвідати «Дев’ятини», і тільки державні
справи завадили цьому. З співання написаного «Дідом» «Гімну бджолярів»,
вже розпочинаються бджолярські заходи Спілки і Братства бджолярів України
в районах, областях і навіть деякі всеукраїнські з’їзди. Гімн, як і все,
що пов’язане з лідерами, ні для кого не обов’язковий, ніхто його не насаджує
і зупинити не може. Промайнуть роки, покоління, а пасічники прийдешнього
часу будуть його співати і, сподіваюсь, нести іскру в душах яку вони запалили
в собі при спілкуванні з «Дідом».
До речі, слово «дід» в бренді «Діда Василя» то,
натяк не на його вік, а абревіатура виразу «Думай і дій». Думай і дій,
Василю! Пробуджуй в співвітчизниках високі задуми, і дії! Ми з тобою.
С. Мілов.
23.10.2007
|
|
