До цього часу не стихає полеміка вчених та пасічників про те, чи потрібно використовувати електрообігрівання бджолиних сімей у зимово-весняний період, чи краще без нього. П’ятнадцятирічний досвід експлуатації так званої “теплої заставної дошки” на своїй пасіці однозначно переконав мене в тому, що цей, не зовсім складний, але дуже потрібний захід проводити треба.
За цей період я відмовився від кількох конструкцій обігрівання, які пропонують виробники.
Підігрівання дна вулика має, на мій погляд, серйозний недолік. За цього методу нагрівається все, що потрапило на дно: віск з розкритих рамок, підмор тощо. Одне слово, дно стає інкубатором для воскової молі та хвороботворних мікроорганізмів.
Порожнинна конструкція з нагрівальним елементом всередині створює дуже нерівномірний розподіл температур по вертикалі, тому що нагріте повітря завжди піднімається вгору і верхня частина заставної дошки стає значно теплішою, ніж нижня. Крім цього, у випадку струшування з дошки бджіл, можливі розтягування, переплетення або обрив спіралі, що одразу змінює електричні параметри і знижує безпеку експлуатації.
Тому зупинимося на конструкції з жорсткою фіксацією розподіленого на площі нагрівача в об’ємі заставної дошки.
Живлення здійснюється від знижувального трансформатора з безпечною напругою до 36В зі ступеневим регулюванням від 25В. Це дає змогу змінювати потужність нагрівача від 8 до 16Вт, що, в свою чергу, дає можливість пасічнику змінювати інтенсивність обігрівання залежно від умов навколишнього середовища.
Конструкція — лист ДСП з прорізами для фіксації ніхромової спіралі (глибина і товщина прорізу відповідають діаметру спіралі) накритий зверху таким самим за розмірами листком ДВП. Для зручності очищення від прополісу і воску торці “зашиті” дерев’яними планками. Через верхню планку виходять короткі провідники (приблизно 5 см) для ввімкнення нагрівача (мал. 1).
Розміри заставної дошки відповідають розмірам рамки, на яку розрахований вулик.
Для ізолювання місця з’єднання з провідниками підключення використовують відрізки поліхлорвінілової трубки завдовжки 3 см.
Кожен обігрівач підключається паралельно до вторинної обмотки трансформатора через отвір діаметром 4 мм у задній стінці вулика (під дахом) двома тонкими багатожильними дротами, які легко відокремлюються з настанням стійкої теплої погоди.
Між вуликами прокладається товстіший магістральний електродріт, діаметр якого залежить від кількості сімей, які з’єднуються з трансформатором живлення (мал. 2).
Якщо застосовувати спіраль з опором 80 Ом та напругою 36В, то через один нагрівач проходить струм силою 0.45А. Враховуючи це і треба вибирати площу перерізу магістрального дроту (наприклад, якщо підключити десять вуликів, то дріт витримає струм силою 4,5А і т.д).
Обігрівна дошка при зазначених електричних параметрах нагрівається до температури не більш ніж 30°С, а відтак — остерігатися шкідливих випаровувань з ДСП та ДВП не варто.
На своїй пасіці я вмикаю електрообігрівачі на початку січня на найменшу потужність (напруга 25В). Через 2 тижні підвищую напругу до 30—36В (залежно від зовнішньої температури) і обов’язково впритул до обігрівача підставляю годівницю ємкістю 300—500 мл з водою. Годівницю розміщую у верхній частині вулика і разом із гніздом накриваю стельовим утепленням (мал. 3).
Бджоли, за необхідності, легко забирають воду (пізніше цукровий сироп у співвідношенні цукру і води 1:1) та починають вирощувати розплід у полегшених температурних умовах.
Останні 5 років сироп заварюю на лікарських травах (лофант анісовий, головатень та ехінацея), що, на мою думку, допомогло значно знизити захворюваність бджіл на гнильцеві хвороби та аскосфероз. До речі, ці багаторічні трави варто посіяти на кожній пасіці і як цінні медоноси, і як цілюще зілля для бджіл та людини.
Я спостерігав, що в сильніших сім’ях матка починає відкладати яйця на другій-третій рамці від обігрівача, а в невеликих відводках — біля теплої дошки.
Створюються у вулику такі умови, коли кожна бджолосім’я має можливість розташувати розплід в оптимальних умовах залежно від її сили, конструкції вулика та зовнішніх умов.
Завдяки теплій стінці бджоли менше витрачають кормів для обігрівання гнізда, тим самим знижують навантаження на кишківник, що подовжує безоблітний період сім’ї.
Використання електрообігрівання дає змогу без витрат зимувати навіть нуклеусам на двох-трьох рамках, а повноцінні сім’ї навесні здатні зібрати мед уже під час цвітіння садків (травневий мед). Порівняно з сім’ями, які зимували та розвивалися в звичайних умовах (без обігрівання), кількість розплоду в березні-квітні у вуликах з обігріванням була вдвічі більшою.
Витрати на виготовлення обігрівача та сплату за електроенергію (один обігрівач за добу споживає електроенергії на 12 коп.) окуповуються в перший же рік експлуатації завдяки зменшеному використанню кормів та ранньому медозбору.
Чимало пасічників відмовляється від електрообігрівання тільки тому, що, мовляв, «діди наші ніколи не гріли бджіл і були з медом». Та не треба забувати, що раніше не було ні сучасних хвороб, ні сучасних отрут та деяких інших шкідливих факторів, які є сьогодні. Гадаю, що нині пасічники повинні використовувати всі резерви для допомоги невтомним трудівницям.

Ситуація на сьогодні має парадоксальний вигляд: вчені давно захистили дисертації про доцільність високотемпературної зимівлі бджіл, а практики озираються на позавчорашній день.
Непохитним правилом повинні стати для пасічників мудрі слова Антуана де-Сент Екзюпері: “Ми відповідальні за тих, кого приручили.”

Анатолій Чеховський,
пасічник-аматор