Колір і аромат меду залежать від квіток, з яких зібрано нектар. Скажімо, липовий дещо жовтуватий, прозорий, після кристалізації — світло-бурштиновий, має сильний аромат. Гречаний — темно-коричневий, з приємним присмаком. Соняшниковий — світло-золотавий, зі слабким ароматом. Акацієвий — прозорий, іноді має зеленуватий відтінок і ніжний аромат. Вересковий мед — червоно-бурий, тягучий, у нього терпкуватий лісовий запах. Конюшиновий мед — червоно-жовтий, пахне солодко. Буває падевий (або падаличний) мед. Це перероблений бджолами сік падалиці (груш, слив тощо). Він темного кольору, без запаху, нагадує солод. Бджоли падевий мед не перетравлюють, вони від нього хворіють. Людям він придатний для їжі. хоча вважається менш цінним, “Цукровий мед” має світлий колір, неароматний, може швидко кристалізуватися. Він висококалорійний — чисті вуглеводи, — але в ньому відсутні багато елементів: вітамінів, ферментів. Тому лікувальні властивості його значно нижчі. На око “цукровий мед” важко відрізнити від квіткового, але з допомогою хімічного аналізу це не складно. На ринку такий аналіз зобов’язані робити контрольні лабораторії. Бджолиний мед здатний поглинати вологу з повітря, тому в сирому місці може закисати. Його не можна тримати поруч із квашеною капустою, солоними огірками, оселедцями й іншими продуктами, що гостро пахнуть. Найпідходящіший посуд — скляний, емальований. Непридатна тара з деревини хвойних порід (у ній мед набуває запаху хвої) і дубова (в ній чорніє).

Темна рідина на поверхні — ознака розшаровування меду; білий шар на поверхні виникає у разі зберігання меду з високим вмістом глюкози; шумування меду відбувається у разі порушення температурного режиму зберігання; мед піниться після перемішування або переливання його в іншу посудину. 

Найдавніший метод виявлення паді в медові — з допомогою вапняної води. Скляну банку наполовину заповнюють негашеним вапном і доверху заливають дощовою водою. Після розмішування суміш відстоюють, і у верхній частині банки утворюється прозора рідина. її зливають в іншу банку й використають для визначення паді. У бджолиної сім’ї відбирають мед потроху з різних місць і складають у баночку. На баночці вказують номер сім’ї. У пробірку кладуть 2 г меду, додають стільки ж дистильованої води, перемішують. Потім у пробірку додають такий же обсяг вапняної води, перемішують і нагрівають до кипіння. Якщо в медові є падь, то в пробірці утвориться пластівчастий осад. Чим більше в медові паді, тим більше осаду.