В зверненні до державних органів від імені 400 пасічників з усіх регіонів України від 3 жовтня, були і твердження про те, що в країні не існує ні Програми, ні навіть Концепції розвитку бджільництва (див. журнал „Український пасічник” №11 за 2005 рік). І ось груд-невих номерах пасічницьких журналів ця Програма була опублікована з зверненнями над-силати „відгуки, пропозиції та зауваження” і тому на перших засіданнях 2006 року Київ-ської міської Спілки пасічників (12.01.06) та товариства пасічників „Оболонь” (9.01.06), які об’єднують усіх організованих пасічників Києва, усі позиції цієї Програми були рете-льно обговорені. Програма також була обговорена 10 січня на засідання президії „Братства бджолярів України”. 

Як нам стало відомо, в кінці грудня 2005 року на засіданні науково-технічної ради Мінагропрому Програму вже затвердили, тобто через тиждень після того, як пасічники отримали грудневі номери журналів з побажаннями надсилати зауваження. Таким чином затвердження пройшло фактично без узгодження з пасічницькою спільнотою країни. Про це свідчить уже й те, що була надрукована саме Програма, в той час як для обговорення мав бути надрукований її проект. В переліку творців Програми значиться і Спілка пасіч-ників, але усі відомі нам діячі Спілки, крім, звичайно, її Президента, вперше побачили Програму вже в надрукованому в журналі вигляді. Те ж саме можна сказати і про опита-них нами членів асоціації „Укрбджолопром”, які також вперше познайомилися з Програ-мою в грудневих номерах пасічницьких журналів. Тому можна стверджувати, що Спілка пасічників до створення програми не залучалася, хоча саме заради покращення продуктивності роботи пасічників та підвищення рентабельності бджільництва ця програма має фі-нансуватися..

В програмі не сформована і навіть ніяк не виділена в тексті концепція розвитку бджільництва: – в якому ж стратегічному напрямку розвивати бджільництво далі? Програма намічає суттєве збільшення кількості бджолиних сімей і виробництва меду в той час, коли в більшості місцевостей ми маємо надлишок бджолиних сімей і глобальне перевиробництво меду в країні з відповідним падінням його ціни та рентабельності бджільни-цтва, що вже сьогодні веде до зменшення кількості бджолосімей та навіть пасік. 

На нашу думку, Програма затверджена без належного рецензування, про що свідчить великий ряд принципових помилок, включаючи і граматичні, і недоробок, які доці-льно коротко перерахувати.
Одне з головних завдань сучасного бджільництва країни – забезпечення запилення ентомофільних культур з метою підвищення врожайності. Тому збільшення ефективності використання бджіл для запилення має бути одним з головних розділів програми і розроб-лятися ця тема може тільки разом з агрономами, тобто програма має бути міжгалузевою, в той час як затверджена програма ніякої взаємодії з агрономами взагалі не передбачає. В програмі пропонується покращити пасічницьку освіту майбутніх агрономів шляхом викладання їм бджільництва у ВУЗах, а ось про освіту вже працюючих агрономів немає жодного слова, а саме вони та нові фермери сьогодні і в найближчі десяток років будуть визначати відношення до пасічників та організації запилення.

Один з розділів, який має бути ледь не основним, а саме «Селекція та племінна ро-бота» в програмі взагалі відсутній. На селекцію бджіл в 2005 році витратили 905 тис гривень і просять 3 млн. гривень щороку, а розділу «Селекція», розписаного по пунктам витрат, в програмі взагалі навіть немає. Так власне на що Мінагрополітики має виділити 3 мільйони гривень? 

План збільшення кількості бджолиних сімей в країні вдвічі за п'ять років (з 3 до 6 мільйонів) абсолютно нереальний і, головне, необхідність такого збільшення не обґрунтована і реальні шляхи такого збільшення навіть не намічені. Більше того, збільшення кількості бджолиних сімей, на нашу думку, призведе до справжньої катастрофи в бджільницт-ві. Причин таких висновків чотири:

1. Ми вважаємо, що в Київській та суміжних областях, де кочують наші пасіки, наявної кількості бджолиних сімей більш ніж достатньо для запилення ентомофільних культур за умови раціонального і ефективного використання існуючих. Винятком, можливо, є декілька південних областей, де всупереч існуючим агрономічним нормам сіють навіть соняшник по соняшнику (або через рік) – але це ж не може тривати довго, бо просто виснажиться земля (наші оцінки необхідної для запилення кількості бджолиних сімей можуть бути надані).
2. В більшості регіонів медоносних ресурсів не вистачає навіть для утримання існуючої кількості бджолиних сімей, про що свідчить середня низька медопродуктивність 15-25 кг, тоді як при наявності медоносної бази бджолина сім’я здатна принести до 100 кг меду. Прикладів суттєвого перевантаження плантацій гречки бджолами можна навести безліч і потрібно враховувати, що перезапилення приводить до суттєвого зменшення медозбору та навіть до падіння врожайності зерна. Подальше збільшення кількості бджолосімей в таких регіонах призведе до зменшення загальної кількості товарного меду і падіння рентабельності галузі, яка сьогодні і так вкрай низька. А це прямий шлях до зменшення кількості  бджолосімей.
3. В країні має місце перевиробництво меду і відповідне падіння його оптової ціни до ці-ни цукру, що потягне за собою зниження рентабельності бджільництва і відповідне скорочення кількості бджолиних сімей та пасік. Подальше збільшення його виробниц-тва без суттєвого збільшення імпорту призведе просто до катастрофи.
4. Для збільшення кількості бджолиних сімей на 3 мільйони потрібно стільки ж нових вуликів, сумарна вартість яких сьогодні становить майже мільярд гривень (3 млн. ву-ликів ? 300 грн/вулик = 0,9 мільярда гривень). До цього потрібно ще добавити ціну до-даткового обладнання, бджіл, маток, транспорту та приміщень. У пасічників сьогодні немає таких внутрішніх резервів при існуючому катастрофічному падінні рентабель-ності галузі. 

Сьогодні забруднення вітчизняного меду ветеринарними препаратами є майже основною проблемою галузі, але існуючі Інструкції по боротьбі з хворобами бджіл дозволя-ють застосування антибіотиків, і нових ще немає і ніхто над ними не працює. Чітких ін-струкцій по боротьбі з гнильцевими захворюваннями немає, в журнальних статтях Інститут бджільництва пропонує методи лікування, інструкцією не передбачені - так що ж робити простому пасічнику? Тому вважаємо, що науково-ветеринарне забезпечення галузі вкрай незадовільне в той час, як в Програмі стверджується дуже неконкретне „більш-менш можна вважати достатнім”.

Програмою хибно пропонується тимчасово заборонити вивіз воску за кордон в той час як його внутрішня ціна вже рік як перевищує світову. Це просто означає, що творці програми не знайомі з сьогоднішнім станом бджільництва і не залучали до роботи над нею професіоналів.
В Програмі пропонується годувати дітей в дитсадках і школах «лікувально-профілактичими препаратами», а ми вважаємо, що дітям потрібно давати натуральні продукти бджільництва чи їх прості суміші, наприклад, пилок з медом. Одним з продуктів бджільництва, який може входити до складу „препаратів, ” є маточне молочко, сучасні технології виробництва якого в країні не освоєні. В програмі (табл. 3) стоїть перевідний коефіцієнт 1кг маточного молочка = 440 кг меду , тобто при ціні меду 1 долар молочко буде коштувати 440 доларів, тоді як оптова ціна маточного молочка з Китаю становить 25 доларів за кг, тобто в 18 !!! разів дешевше. Можна спрогнозувати, що на основі тендеру закуплять китайське молочко і будуть фінансово підтримувати китайських пасічників. 

Програма (розділ 11) пропонує обмежити міжнародні зв’язки участю в міжнародних конгресах Апімодії та Апіславії і не планує співробітництво з Інститутами бджільництва та науковими організаціями інших країн, що при сучасному дуже низькому рівні нашої пасічницької науки рівноцінно самогубству.

Загальний стиль викладення програми дуже не конкретний, що не дозволить в 2011 році шляхом аналізу конкретних перелічених позицій навіть визначити: виконана програ-ма взагалі, чи ні, і по яких конкретних позиціях. Не розписані по пунктах витрати, терміни виконання та конкретні виконавці,  що взагалі неможливо в будь-яких програмах. Загаль-ний висновок програми – для розвитку галузі потрібно 20 мільйонів гривень і них три - „на селекцію” -  виглядає дуже несерйозно і надає занадто багато можливостей для неефективного використання коштів, як це, на нашу думку, мало місце з коштами, виділеними на селекцію бджіл, бо навіть найменшого покращення селекційної роботи в країні не видно після витрати двох мільйонів гривень за останні 3 роки. 

В програмі немає розділу „Інформаційне забезпечення пасічників та підвищення їх кваліфікації” в той час як 99% пасічників країни не мають ніякої пасічницької освіти, а рівень наших пасічницьких журналів не зовсім задовольняє інтереси пасічників і його потрібно підвищувати за рахунок нормальної роботи наших науковців та спілкування їх з пасічниками через журнали , як це зроблено практично в усіх країнах, крім нашої. Ми вважаємо , що наукове та інформаційне забезпечення галузі вкрай незадовільне: Інститут бджільництва не запропонував пасічникам жодної нової технології догляду за бджолами чи виробництва продукції бджільництва.

Ми не знайшли в програмі жодної конкретної пропозиції про покращенню пропаганди споживання меду та інших натуральних продуктів бджільництва населенню в той час, як це має бути основою, на якій базується вирішення основної проблеми сучасного бджільництва країни – збільшення споживання меду населенням. В той же час в Програмі робиться наголос на розробку різних „лікувально- профілактичних препаратів” та навіть заклики до згодовування їх дітям. Ми вважаємо, що розумною є пропаганда прямих контактів пасічників з населенням з мінімальною кількістю переробників та посередників з наголосом на те, що продукти бджільництва в першу чергу є високоякісними і вже готовими для споживання продуктами харчування,  а вже потім „лікувально-профілактичними препаратами”. Досвід показує, що навіть дуже гарні „лікувальні- профілактичні препарати” не можуть зробити погоду в суттєвому збільшенні споживання меду, бо населення в першу чергу бажає гарно харчуватися, а не лікуватися.

В програмі не вистачає розділу про самоврядні пасічницькі організації та їх участь у виконанні завдань програми, наприклад: Спілки пасічників України, Братства бджолярів України, районних, міських та обласних товариств України, які мають статус юридичної особи.

Про те, що Програма не пройшла необхідного, на нашу думку, рецензування та обго-ворення, свідчить і наявність грубих стилістичних помилок. Наприклад, пропонується відраховувати на бджільництво 1% від «реалізаційної ціни одного гектара насіння». В самій формулі розрахунків відрахувань на бджільництво допущена груба математична помилка, а сама формула написана просто невірно. На основі чого Мінагрополітики пропонується відраховувати кошти і по якій формулі?.

Можна зробити висновок, що на початку 2006 року в країні не існує узгодженої з пасічницькою спільнотою країни програми розвитку бджільництва на 2006-2011 рік, оскільки затверджена Програма не враховує і не вирішує більшість сучасних проблем галузі, а по цілому ряду позицій взагалі принципово невірна. На нашу думку цю „Програму” по-кращити неможливо – потрібно створити нову у відповідності з існуючою нормативною документацією. Для створення нової програми з бджільництва потрібно залучення усіх зацікавлених у розвитку бджільництва організацій та фахівців.

Прохання до редакторів журналів надіслати наші зауваження до програми керівництву Мінагрополітики та Академії аграрних наук.

Голова „Братства бджолярів України”
С.Г. Уласік

Голова Київської міської Спілки пасічників,
Почесний пасічник України 
І.І.Максименко

Голова товариства бджолярів „Оболонь”
Почесний пасічник України 
М.Я Павлик

В історії людства відомо небагато документів, які істотно вплинули на розвиток цивілізації. Схоже на те, що наш доблесний Інститут бджільництва, який за всі роки свого існування – підкреслимо «існування», а не роботи, - не спромігся ні на що більш-менш важливе в галузі бджільництва, вирішив і собі долучитися до вирішення глобальних проблем сучасності.
І створив Інститут Програму, бо земля була пуста та порожня і темрява була над безоднею. І написав у Програмі  - хай буде 6000000 бджолиних сімей. І побачив Інститут, що добре воно. І був вечір і був ранок  - день перший, червня місяця першого дня року 2005.
Ось так, чи приблизно так уявлялись авторам місце і значення в історії України їхньої Програми. Та варто лише побіжно прочитати цю Програму і жах бере  –  жах справжній. Програма, підписана такими поважними організаціями, є справжнім вінегретом дитячого лепету, істеричного репету і повної наукової неспроможності. До речі, про підписи. Не знаю, хто підписував програму від імені інших авторів, але знаю точно, що Спілка пасічників України цієї Програми не розробляла і про її існування не повідомлялося чомусь аж занадто довго – з червня і аж по грудень. Тому вся відповідальність за підписання цього документу цілком і повністю лежить на Президентові Спілки, решта пасічників ніякого відношення до Програми не мають.
Критичний аналіз всієї Програми займе місця не менше ніж сама Програма, але на деяких речах зупинитися потрібно.

З самого початку: «Україна… має розвинене бджільництво, що забезпечує запилення.., виробництво достатньої кількості меду…для потреб населення та для експортних потреб». Якщо існуюча кількість бджолиних сімей забезпечує запилення, то навіщо ж нам їх удвічі більше?  Якщо число бджолиних сімей буде збільшено вдвічі за існуючих площ нектароносних рослин, то ні про яке збільшення продуктивності бджіл не може бути і мови! Це зрозуміло навіть людям далеким від сільського господарства і бджільництва зокрема. Про який рівень наукової підготовки наших «вчених» можна вести мову, якщо нам пропонується не інтенсивний, а екстенсивний шлях розвитку? Втім, хай буде й так, незнання деяких речей ще можна і пробачити, але ж далі йде неприкрита брехня!

«…забезпечує…виробництво достатньої кількості меду… для потреб населення» - це другий і третій рядки Програми. А тепер поглянемо в додатки, таблицю №1. Шановні автори Програми, якщо для вас 67% забезпечення українців медом є достатнім, то у вас проблеми або з арифметикою, або з логікою! Те ж саме стосується і експорту меду – якщо в пункті першому ви вивозите з України 3-5 тис. тон, то в таблиці №1 – лише 1.
Дуже схоже на те, що звернення пасічників, які зібралися у «діда Василя» так вас перепудило, що ви галопом «по сусєкам поскрєблі», та й випхали на світ білий і на ганьбу всенародну плід своєї титанічної праці, навіть не спромігшись перечитати його від початку до кінця.

Пункти 2 і 3 Програми можна сміливо вилучити – цей текст швидше доречний в підручнику для початківців, але аж ніяк не в програмі розвитку галузі. Це ж саме стосується і пункту четвертого, всі вони нічого, крім «води», до Програми не вносять.

Пункт 5 – «..якби у нас були мобільні пасіки». Це текст програми розвитку?! 

Пункт 6 – «у радянські часи…» Та ще б Ломакіна згадали чи Мерінга  з його «вафельницею»!

Пункт 7. Якщо пасічники самі шукають найефективніші препарати, то де ж наш доблесний Інститут з його висококваліфікованими спеціалістами, де робота Інституту по вивченню і порівнянню ефективності ветпрепаратів? Щось я не пам’ятаю такого подвигу нашого флагмана. Про боротьбу з хворобами бджіл шляхом селекції бджіл з розвинутою гігієнічною поведінкою можна і не згадувати – схоже, що в Інституті про це і не чули.

Пункт 8. Шановні автори Програми! Та не «повільні темпи нарощування загальної кількості бджолиних сімей…» є причиною стримування розвитку галузі. Запропонуйте будь-якому пасічнику України збільшити вдвічі свою пасіку – гарантую: якщо не заїдуть у вухо, то пошлють. І будуть праві . 
За нинішніх цін на бензин, цукор, дерево і мізерних закупівельних цінах на мед тримати бджіл стає справою вкрай невигідною. І ваші заклики про закупівельні ціни на мед на рівні 6-8 гривень за 1 кг. свідчать лише про вашу повну відірваність від реалій сьогодення, про абсолютну байдужість до потреб рядових пасічників. Тому можна з повним правом сказати, що саме Інститут є однією з вагомих причин, які стримують нашу галузь, бо ні Інститут не працює, ні Спілка пасічників України, а прийняття такої недолугої Програми лише вводить в оману вищих посадовців нашої держави.

 Бюджет України не такий вже і багатий, щоб виділити з нього 100 млн. гривень, але якщо вже і виділяти , то не під оцю маячню, а під серйозну програму. Розроблену спеціалістами, в якій би були не пусті балачки, а розписані по роках і пунктах роботи, вказана їхня вартість і економічна ефективність і, обов'язково, вказані відповідальні за результати особи.

Таких чи приблизно таких коментарів заслуговує і решта Програми, писати можна було б багато, але вона просто того не варта. Залишилося лише одне питання - куди йдуть наші гроші?
 Я маю на увазі гроші всіх, хто платить податки в казну держави. Якщо за ці гроші утримується колектив інституту – немаленький і з немаленькими зарплатами – колектив, який не соромиться приймати на засіданні вченої!!!  Ради!!!  таку пародію на документ державної ваги, то варто запитати, і запитати не лише в директора Інституту, а й у інших його керівників – чи не пора б дати відпочинок своїм високовченим головам, бо вони ж на цій Програмі не зупиняться, а ганьбитимуть нашу державу на цілий білий світ і далі.

Валерій Чаплигін, пасічник. м. Дніпропетровськ